Автоподорож Україна-Албанія-Греція-Болгарія (липень 2019)

При виборі відпочинку цього літа було два варіанти: Хорватія (Подстрана) і Албанія (Саранда/Ксаміл). Після довгих вагань вирішив все ж таки ще раз поїхати на Іонічне море в Саранду, щоб по дорозі назад подивитися на Егейське, а потім Чорне море з болгарського узбережжя.

Наша подорож розпочалася з хвилинної нецензурної лексики в бік Укравтодору, коли проїхавши 40-50 км. в напрямку Чернівців ми побачили і відчули стан місцевих доріг.

Доїхавши до кордону, приємно здивувались, що черга на кордоні була набагато коротшою ніж минулого року. Тому простояли ми там 1 год. 10 хв. і попрямували далі шукати місце купівлі Ровінєти. На самому кордоні румунської сторони, де купляли вінєтку минулого року, було закрито, але прикордонник чи то митник сказав, що можна купити за 30-40 метрів далі на території паркінгу. Підїхавши туди, побачили магазинчик, де не зовсім привітна румунка запропонувала нам купити вінєтку за 5 євро. Я сказав її що реальна ціна документа 3 євро, на що продавчиня відповіла по-румунськи, щоб ми купляли далі на заправках. Що ми успішно зробили, але десь аж під Сучавою на заправці ЛукОйл розрахувавшись банківською карткою. Щоправда заправка була на протилежному боці дороги і зупинятися машиною було не дуже зручно. Згадав прикол, як перед тим як знайти цю заправку, заїхали на іншу, де зустріли чоловіка, який сидів за столиком заправочного кафе і пив якусь воду чи каву. Питаюсь його – «Do you speak English?», він киваючи головою дає негативну відповідь, я йому, «Мaybe UkrainianorRussian?» А він, очевидно, розгледівши номера нашої машини, говорить голосом з чернігівським чи то полтавським діалектом (точ-в-точ таким як в Ляшка) – «Та говори вже по нашому!». На що ми всі разом розсміялись і гарно собі поговорили. Він також підтвердив, що далі буде заправка ЛукОйл і там можна за безнал купити вінєтку.

На відміну від минулого року, де нас час не лімітував: ми їхали захоплюючись цікавими краєвидами і рівними щоправда трохи вузькими дорогами Румунії, заходили в місцеві LIDLи, пробували їхні продукти і по-білому заздрили румунам, як їм пощастило, що в 2004 році їх взяли в Євросоюз.

Цього ж разу нашою наступною метою після купівлі вінєтки було до 22 години потрапити до готелю в Бухаресті, який розташований в самому центрі міста. На місці купівлі вінєтки (перед м. Сучава) до Бухаресту було 500 км і 12 година дня. Дотримуючись швидкісного режиму по Румунії навігатор показував час прибуття 22.10 це при тому що він не знав, що шукати житло ми будемо ще добру годину часу.

Дорога до Бухаресту проходила в активному швидкісному режимі без відвідування Лідлів, Ашанів та інших торгових мереж, ну і звичайно без фото біля цікавих криниць-лебедів, циганських фір та інших румунських артефактів. «Падаючи на хвіст» румунським авто з довгими антенами я успішно проїжджав поліцейські патрулі, які стояли через кожні 80-100 км і чітко та впевнено прямував до румунської столиці.

Прибувши приблизно в 20.45 до Бухареста, почалися наші «ходіння по муках» з пошуком готелю, який як виявилося не був готелем, а житловим будинком, в якому було кілька квартир, які здавалися в оренду туристам. В Бухаресті, ще далеко до кінцевої точки прибуття ми зустріли чоловіка, який вигулював собаку і англ. мовою попросили показати дорогу. Глянувши на роздруківку він нам пояснив як їхати, але так як пояснюють люди, які живуть в своєму місті іншим людям (в даному випадку нам) які потрапили з Землі на Марс. Але за допомогою навігатора і поліцейських, які стояли на перехрестях вулиць ми потрапили в кінцеву точку, щоправда як виявилось в кінцевому пункті призначення навігатор дає похибку приблизно а радіусі 100 метрів. А для самого центру міста – це велика площа. Вийшовши розгублений з машини, мені на очі натрапив якийсь румун з дуже сумнівним виглядом і репутацією як на перший погляд. По-перше він був випивший, судячи із запаху з його рота, по-друге був дуже дивно одягнутий – зовсім не так як одягаються люди, які ходять по центру міста, а так ніби він щойно прийшов з жебракування, по-третє мені було дивно, що він дуже активно хоче нам допомогти, щоправда потім він показав жестом пальців що за свою роботу він хоче грошей. Короче шукали ми з тим циганом наші апартаменти ще десь годину часу, дзвонили до власника, який зустрічати нікого і не збирався, а сказав тому румуну, що ключі в поштовому ящику, на ключах є брелок від домофона і таким чином ми спокійно можемо потрапити в орендовану квартиру. Ключ на наступний день щоб ми залишили в дверях, а двері закрили без ключа і все – Good by. Від такого сервісу я був в легкому шоці, але було вже пізно щось міняти. Циган виконав свою роботу на відмінно. За це я висипав йому в долоні кілька монет, в сумі десь трохи більше 5 євро і ми задоволені розійшлися по своїх домівках. Зайшли в номер десь в 22.30 замучені і вижаті як лимони. Перекусили, прийняли душ і поринули в глибокий сон. А ще перед сном я довго думаючи, і вагаючись замовив знову апартаменти в Салоніках, сподіваючись, що маючи певні навики в такому бронюванні ми зможемо уникнути великих проблем.

 

Вигляд міста з балкона наших апартаментів. Центр Бухареста.

 

Посмотреть вложение 133 Посмотреть вложение 13344 Посмотреть вложение 13342 44[/ATTACH] Посмотреть вложение 13342 Посмотреть вложение 13343 Посмотреть вложение 13343 Посмотреть вложение 13342

 

Добрий день!
Скажіть будь ласка:
В який день неділі ви стартували? О котрій годіні були на кордоні?
Планую їхати цим маршрутом 1 вересня.
Чи були пробки в самому Бухаресті?
Дякую.

 

Зараз багато власників квартир, які здаються в оренду не зустрічають своїх гостей. Відправляють інструкції на вайбер, чи СМС (чи др.) де забрати ключ від квартири, і де його потім залишити, або код замка та іншу інформацію.
Сам не раз так орендував апартаменти в Австрії, в Польщі. Зараз це розповсюджена практика в багатьох країнах.

 

Стартували в суботу 13 липня о 7.00. В 10.50 були на кордоні. В 12 перетнули кордон. Пробок в Бухаресті не було. Але в цей день в місті відбувався якийсь фестиваль. Багато доріг в центрі було перекрито. Центральною дорогою міста йшли переодягнені в різні костюми-маски люди. Треба подивитися в інтернеті що в цей час було в Бухаресті. Назад верталися в вівторок через обїзну Бухарета десь в 19.30. Пробок теж не було, але було 2 чи 3 перехрестя з нерегульованим проїздом. Ні світлофорів ні знаків я особисто не бачив. На це варто було подивитися: купа машин їде як хоче. Але в загальному всі їхали толерантно - один одного пропускали, моргали фарами і якось розїзжалися.

 

На другий день ми вийшли з номера приблизно в 10.30 і попрямували знову в швидкому темпі в Салоніки. Щоправда туди на відміну від Бухареста можна було поселитися до 24.00 години. Але хотілося приїхати ще за дня, щоб була можливість легше знайти замовлений номер.

На румунсько-болгарському кордоні простояли в черзі 60-70 хв. По дорозі за Бухарестом, в Русе і далі до Плевена падав дощ, через що швидкість нашого пересування зменшилась на 20-30 км/год. Але як в попередній день погляд був звернений в основному на навігатор, який показував час прибуття в Салоніки. Під час кожної зупинки на заправці чи при перекусі, звісно що час прибуття віддалявся. Таким чином приїхали ми в Салоніки десь в 21.30 год. і знову розпочалися пошуки прапорця на навігаторі. Зустрівши біля кафе молоду пару на Смарті, я показав їм на телефоні фото замовлення з Букінгу і вони любʼязно провели мене до місця ночівлі. Це також був квартирний будинок, в якому здавалися в оренду квартири. І також ключі від дверей були в поштовому ящику біля входу в підʼїзд. Щоправда там нас зустріла жінка, яка жила в сусідньому будинку і була в курсі нашого прибуття, але тільки тоді, коли випадково почула наші голосні пошуки конкретної квартири на дорозі біля будинку.

Якщо порівнювати розповіді Andy з його бронюванням готелів і мій досвід, то це було все навпаки і на наступний раз я буду довго думати, чи бронювати мені знову такі варіанти чи шукати щось інше. Але з того всього був лише один плюс, що я як водій мав можливість впродовж 7-8 год. прийняти горизонтальне положення після 700 км. авто-марш-броска – і це було для мене дуже важливо.

Після ночівлі в Салоніках наш шлях пролягав в кінцеву точку призначення – Саранда, і відрізок був вже 400 км, що неприховано радувало. По дорозі ми мали можливість заїхати в торговий центр, де були подивовані цікавими цінами і знижками на певний ряд товарів. Хоча якщо добре розібратися, то найбільші знижки були на товар або низької якості або дивного фасону: для прикладу футболка на короткий рукав з дуже широким коміром на шиї. Короче на одяг хороших і відомих брендів знижки були маленькі і несуттєво впливали на загальну ціну товару.

 

Салоніки.

 

Виїхали за межі Салонік, постояли хвилин деять в черзі на пункті оплати за дороги і зрозуміли, як і чому в них дороги такої якості. Потрапивши на автобан EgnatiaOdos зрозуміли, що 400 км. ми подолаємо максимум за 4,5 години, і це вселяло надію на менш напруженішу їзду і відповідно меншу втомленість.

 

Egnatia Odos

 

Ігумениця

 

Греко-албан. кордон вирішили перетинати не через Какавію як минулого року, а через Конісполь, що викликало великі сумніви в такій доцільності, тому що дуже якась довга дорога виявилась від Йоаніни до Ігумениці, а тим більше далі від Ігумениці до Конісполя, а потім до Саранди. Єдине що порадувало – це описане на форумі місце продажу тропічних фруктів, а особливо апельсинів по 80 євроцентів. Там ми купили 4 кг. апельсинів і 2 кг. персиків. Персики були ще не зовсім стиглі, а от апельсини саме то. Хоча як потім виявилось ці апельсини призначені тільки для приготування фрешу.

На пп Конісполь, черги не було і ми за машиною із Сербськими номерами успішно перетнули кордон.

На грецькому пункті пропуску погранець хотів блиснути розумом і спитав мене ламаною англ. мовою скільки кілометрів від мого дому до Чорнобиля, але слово Чорнобиль вимовляв так, що я його три рази перепитував, а на четвертий раз мені серб, який здавав паспорта переді мною підказав про яке місто йдеться. Я сказав що 700 км і грек якось заспокійливо віддав мені документи назад. Хоча як вияснив пізніше відстань 500 км., але думаю грек про це ніколи не дізнається.

Прибувши в Саранду, відразу впізнали знайомі краєвиди і будівлі, поселились в наш готель, який був в тому ж районі, де минулого року – на початку міста з боку Ксаміла.

12 днів відпочинку пройшли швидко і безтурботно. Їздили по різних пляжах переважно між Сарандою і Ксамілем. Також були декілька разів на пляжах Ксаміла. Найкраще нам сподобався пляж Gjiri Hartes. Там в воді знаходиться два плоти – один з вишкою, де можна пострибати в воду, а другий підходить більше для дітей, яким також там досить цікаво і весело.

 

Plazhi i Manastirit

 

Gjiri Hartes

 

Mango Beach

 

Цього року мене ще більше вразила паралельна реальність міста Саранда і взагалі албанські контрасти: із купами сміття біля баків і не тільки, попрошайками на тротуарах, втомленими із похмурим лицем місцевими роботягами, які печуться на сонці муруючи чи шпаклюючи новозбудовані готелі і усміхненими, радісними туристами зі Швеції, Австрії, Польщі, Сербії в барах і ресторанах в 5 метрах від тих смітників і в 3 метрах від попрошайок, які їх ніби не помічають і насолоджуються життям від відпочинку і живописних пейзажів місцевості. Також відчув на власному досвіді, як в магазині мені молоденькі продавчині в Спарі через раз давали товарні чеки, пояснюючи, що поламаний касовий апарат, як пару разів пробивали ціну пакету для продуктів, якого я не купляв, як на ринку десь в центрі Саранди мені якась албанка із вимушено усміхненим лицем хотіла продати кілограм апельсинів за 1200 леків, на що я їй нагадав що вона забула відняти один нуль, і зрозумів, що переважна більшість албанців – це звичайні цигани, які тільки думають як обдурити іншого і нажитися на комусь. А про чистоту, затишок і порядність думають в останню чергу.

 

Дорогою додому вирішили відвідати Егейське і Чорне моря. Тому з Саранди шлях пролягав на Кавалу, а точніше в селище Неа Перамос 20 км не доїзжаючи до Кавали. 527 км і ми в точці призначення.

 

Посмотреть вложение 13374

 

Приїхали туди в 18.00 з надією, що через годину-півтори будемо купатися в водах Егейського моря, насолоджуючись виглядом о. Тасоса і інших цікавих пейзажів. Але не так сталося як гадалося. Приїхавши в це село, перше, що я помітив, що не було ні одної вивіски на заборі чи брамі подвірʼя про оренду житла. Це мене насторожило, але я подумав, що тут так не прийнято. Підійшовши з питанням про житло до першої попавшої англомовної гречанки, вона сказала, що зараз високий сезон і все Full. На моїх очах вона подзвонила до чотирьох знайомих, які здають житло, але позитивного результату не було. Потім я пішов далі шукати, але все було намарно. І аж через приблизно дві години чудом знайшли кімнатку за 50 євро за ніч, на яку в Албанії ніхто б і дивитися не став, але виходу в мене не було і я погодився. Єдиним плюсом було те, що до пляжу звідти було метрів 50-60. Так ми поселилися на два дні біля берегів Егейського моря.